Преса

Преса

Чи справді брехня милосердна?

Під завісу театрального сезону у Національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки відбулася прем’єра вистави «Цвіт жакаранди» за п’єсою Алехандро Касона. Це вже не перше звернення театру до відомого твору.

Брехня милосердна… Сказати правду і завдати болю чи обманути, аби вберегти людину від страждань? Вибір цей завжди непростий, і правильної відповіді на питання не існує. Кожен з нас робить цей вибір самостійно й особисто несе відповідальність за прийняте рішення. «Дерева помирають стоячи» — не лише оригінальна назва п’єси, а й популярне іспанське прислів’я, яке алегорично говорить про силу людського духу, про необхідність зберегти в собі честь і гідність у найскладніших життєвих обставинах.

— Першу постановку за цим твором здійснив Леонід Варпаховський далекого 1956 року, — розповідає режисер-постановник нової вистави, народний артист України Кирило Кашліков. — Друга зустріч відбулася у 2003 році. Цю виставу робила Ірина Барковська. Я виконував роль Директора, також грали Валерія Заклунна, Юрій Мажуга, Ольга Кульчицька, Дмитро Савченко. Це була знакова вистава для нашого театру, її дуже добре сприймав глядач.

У 2018 році, після того як Валерія Гаврилівна Заклунна пішла у засвіти, була спроба дати виставі нове життя. Тоді в ній грали Ніна Ніжерадже, Віктор Алдошин, Ірина Бучко і Стас Бобко. А наразі маємо четверте сценічне прочитання твору. Запитаєте в чому його особливість?

Ми знайшли оригінал тексту. До цього грали за сценічним варіантом Леоніда Варпаховського. Нам зробили переклад з іспанської і ми вперше повернули багато змістовних текстів. А одна з головних ідей нашої вистави це вибір — сказати правду і зробити боляче чи промовчати заради близької людини і збрехати, жити в ілюзії чи в реальному світі. Думаю, що це питання дуже резонує з сьогоднішньою дійсністю.

 

Це та сама п’єса, той самий автор, але ми дивимося на його твір з іншого боку. Не випадково назвали виставу інакше. Назву «Цвіт жакаради» знайшли саме в новому перекладі. В іспанців жакаранда — символічне дерево. Коли воно помирає зсередини, то зовні ще цвіте. Це про силу волі, силу духу про вибір. А у виставі жакарнада символізує бабусю.

Коли робили постановку 2003 року, то сценограф Давид Боровський, аби зберегти зв'язок з постановкою Леоніда Варпаховського взяв бамбук як головний елемент декорації, який не можливо зігнути, а можна лише зламати. Ми залишили на сцені півколо бамбуку, всі інші декорації були змінені.

 

У першій дії у нас одна реальність — сучасний офіс, а в другій дії інша- світ бабусі. Як я вже згадав — один з головних елементів у другій дії, це бамбук. Також можна побачити красиву жакаранду, що цвіте. Враження від побаченого намагаємося посилити живою музикою, звучить рояль.

 

Під час роботи над виставою між нами постійно був живий зв'язок. Є ідея, є розуміння про що ми хочемо зробити виставу, про що ми хочемо сказати. А як саме це зробити було багато пропозицій від акторів, і думаю, що ці пропозиції ще будуть.

 

У нас дві чудові бабусі — Лідія Яремчук та Ніна Ніжерадже та два прекрасні дідусі — Віктор Алдошин та Сергій Бережко. Ніна Георгіївна адаптувалася з попереднього прочитання п’єси, а для Лідії Григорівни це перша зустріч з Касона. Як на мене у нас дуже потужне середнє покоління акторів — Ірина Бучко, Стас Бобко та Юрій Дяк. Дуже цікаві робити працівників так званої контори вийшли у Сергія Детюка, Валерія Рождественського, Дар’ї Хвостенко, Владислави Коровай; чудово працюють Таїсія Бойко, Тетяна Остапенко, Любов Солодова, Марія Агапітова, Гелена Сергутіна, Віталій Овчаров, Ярослав Прикоп, Альберт Малик. Також прекрасні наші музиканти Вадим Аскевич (фортепіано) та Марія Гаврилюк (скрипка).

Треба сказати і про Ольгу Голдис, вона дуже потужний, змістовний хореограф, яка внесла яскраву пластичну барву у нашу виставу. І звісно ж, блискуча робота сценографа та художниці з костюмів Олени Дробної. Бамбук з минулих постановок вона перенесла до нової вистави не нав’язливо, а тонко і дуже сценічно.

Перші два покази дали зрозуміти, що це дуже красива і змістовна вистава. Досить складно зробити вибір, коли на кону стоїть щастя, нехай і ефемерне, близької людини. Для цього треба вигадати історію, або сказати правду і можливо цим навіть вбити. Це надскладний вибір. А сама п’єса, я вважаю геніальна. Можна сказати, що ми поки що лише намалювали виставу олівцем. Треба, аби зійшлися всі пазли. Історія народилася, це лише початок шляху.

Готуємося до великої і дуже важливої для нас прем’єри. 14 і 15 жовтня плануємо показати виставу «Для домашнього огнища» за Іваном Франком. Її робить Ольга Гаврилюк. Це буде перша велика вистава за українською класикою в нашому театрі після «Камінного господаря» Лесі Українки. Вважаю, що це буде головна наша прем’єра у 2023 році.

Олексій Лісовець буде випускати красиву ліричну виставу «AGNORIS» за Еріком-Емманюелем Шміттом. А 31 грудня, якщо все складеться добре, зіграємо французьку комедію «Вечеря з диваком».

Це все основна сцена. А на новій — Олена Щурська у листопаді випускатиме виставу «Хто боїться Вірджинії Вульф?» Едварда Олбі. У цій виставі зайняті Наталія Доля, В’ячеслав Ніколенко, Ілля Ісаєнко, Владислава Коровай, Катерина Старюченко та Владислав Мелешко.

На сцені під дахом продовжуватимемо показувати «Украдене щастя», прем’єра якого відбулася зовсім недавно. Як на мене, дуже цікава вистава. Також покажемо вистави режисерів-учасників проєкту «START», який ми проводили разом з Національним театром Литви — «Полковник і птахи» Андріуса Дарелли, та «Обережно, міна!» Ігоря Білиця.

Далі — участь у фестивалях. Восьмого вересня гратимемо виставу «Переклади» у рамках фестивалю «Мельпомена Таврії». Є плани поїхати на фестиваль до Львова. А після Нового року плануємо ще три потужні проєкти, про які розповімо трохи згодом.

Едуард Овчаренко

I-UA.tv, 30.08.2023

Посилання:

 
go_up